Міжнародні відносини та європейська інтеграція українських урядів у період 1917–1920 рр.

Анотація

Перша третина ХХІ ст. закарбується в історичній пам'яті української нації як ще один етап боротьби за соборність і незалежність України. На нашу суб'єктивну думку, це найважчий і завершальний двобій між цивілізованим європейським світом, демократичними цінностями та азійсько-рашистським тоталітаризмом. Опираючись на системний, синергетичний та інші наукові підходи, в огляді початку минулого століття, коли утворилася Центральна Рада, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського, Директорія, які шляхом боротьби та реформ утверджували власну державність, можемо окреслити подальший розвиток подій сьогодні. Зокрема, на початку ХХ ст., в силу Першої світової війни та посилення боротьби у різних формах конкуруючих таборів, розвалилися чотири монархії (російська, турецька, австрійська, німецька), відбувається перерозподіл сфер впливу, встановлюється новий світовий порядок, в економічний простір входить «згуртовуюча» валюта долар. Сьогоднішній день несе також зміну світового порядку та крах «наддержав» (для когось військовий, для когось політичний, для когось економічний), а також запровадження цифрової валюти. Тому закономірно, що у плані вивчення та аналізу залишається важливим початок ХХ ст. На розвалинах російської імперії виникла і певний час існувала Українська Державність 1917–1920 рр., представлена Центральною Радою, Українською Державою гетьмана П. Скоропадського та Директорією. Складна міжнародна боротьба між блоками та державами за сфери впливу, наростаючий тиск ленінського більшовизму, внутрішньополітична розхристаність через комуністичні лозунги не давали можливості ефективно і якісно працювати, масштабно проводити реформи, зміцнювати та розбудовувати національні цінності, а мирного часу історія відвела дуже мало. Попри ці основні чинники, державотворча програма цих трьох періодів в освітньо-політичному, господарському житті та у міжнародній сфері (підписання торговельних, військових договорів, відкриття посольств і представництв) викликає повагу і захоплення. Саме така європейська орієнтація українських урядів у 1917–1920 роках заклала міцний фундамент стратегії подальшої боротьби українців за європейську інтеграцію. Застосування комплексного наукового підходу, суть якого полягає у вивченні об'єкта дослідження в сукупності його властивостей, характеристик і структурних елементів, дозволяє масштабно оглянути цей період. У запропонованій статті таким об'єктом виступає діяльність трьох українських урядів (Центральної Ради, Української Держави гетьмана П. Скоропадського та Директорії у межах Української Державності 1917–1920 рр.), а предметом вивчення слугують трансформаційні процеси в усіх його структурно-функціональних складових, настільки взаємопов'язаних, що відповідні зміни в одному з них викликають функціональні зрушення в інших, а в кінцевому підсумку і в усій структурі. Використання комплексного підходу до аналізу трансформаційних процесів дало змогу визначити, що серед сукупності українізаційних заходів пріоритет належав розбудові та зміцненню національних духовно-культурних цінностей, які стали основою української державності 1917–1920 рр.