ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ЗАСОБАМИ ІМІТАЦІЙНО-ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ

Анотація

У статті обґрунтовано педагогічні можливості імітаційно-ігрових технологій навчання у формуванні стресостійкості та психологічної готовності фахівців сектору безпеки. Автор виходить із того, що повномасштабна війна докорінно підвищила вимоги до психологічної підготовки поліцейських, прикордонників, рятувальників і військовослужбовців, тоді як традиційне лекційно-репродуктивне навчання формує обізнаність, а не здатність діяти під тиском стресорів. У межах понятійно-категоріального аналізу розмежовано конструкти «стресостійкість», «психологічна готовність», «резильєнтність» та «емоційна саморегуляція»: готовність витлумачено як стан і диспозицію перед діяльністю, стійкість – як здатність зберігати ефективність під час стресогенного впливу, резильєнтність – як відновлення після нього, а саморегуляцію – як наскрізний інструментальний ресурс. Проаналізовано стресогенну специфіку діяльності фахівців сектору безпеки та фізіологічні підстави того, чому аудиторне знання не переходить у дію в екстремальному епізоді. Систематизовано види імітаційно-ігрових технологій за критерієм достовірності відтворення обстановки – від рольових ігор і ситуаційного моделювання до тактичних симуляцій, serious games і VR-сценаріїв – та обґрунтовано принцип добору технології під конкретний психологічний конструкт. Розкрито психолого-педагогічний механізм формування стійкості через контрольоване занурення у стрес з обов'язковим навчальним дебрифінгом. На підставі метааналітичних та експериментальних даних оцінено ефективність цих технологій і межі перенесення зарубіжного досвіду в українську систему підготовки, а також запропоновано авторську стратегію їх інтеграції в умовах воєнного часу за принципом дешевого масштабування достовірності. Окремо наголошено на обов'язковості навчального, а не терапевтичного дебрифінгу як умови перетворення пережитого досвіду на стійку компетентність та на необхідності системної підготовки інструкторів-фасилітаторів. Обґрунтовано, що добір технології має підпорядковуватися не її новизні, а відповідності конкретному психологічному конструктові, а достовірність відтворення обстановки слід нарощувати поетапно й лише там, де цього вимагає предмет підготовки.