Іншомовна комунікативна компетентність: поняттєвого-категорійний дискурс

Анотація

Стаття присвячена висвітленню актуальної проблеми наукового аналізу поняття «іншомовна комунікативна компетентність». Метою статті є дослідження трактування поняття «іншомовна комунікативна компетентність» крізь призму науково-педагогічних, філософських, психологічних, лінгвістичних досліджень. З’ясовано, що поняття «комунікація» позначає процес передачі інформації, метод порозуміння, засіб впливу, процес об’єднання людей, акт взаємодії, процес обміну значеннями, складову суспільних процесів. Розглянуто мовну комунікацію в гносеологічному, онтологічному, прагматичному контекстах. Охарактеризовано складові іншомовної комунікативної компетентності (граматичну, соціолінгвістичну, дискурсивну, стратегічну). Представлено модель формування навичок іншомовної комунікації майбутніх фахівців, що поєднує лінгвістичну, комунікативну та соціально-професійну компетентності: лінгвістична компетентність – як сукупність  знань, умінь, навичок, пов’язаних з використанням іноземної мови як засобу для здійснення іншомовної комунікації, (граматична, лексична, фонетична компетентність); комунікативна компетентність – здатність ефективно й адекватно взаємодіяти з іншими учасниками комунікації за допомогою вербальних і невербальних засобів (стратегічна, дискурсивна, когнітивна компетентність);  соціально-професійна компетентність – як інтегральна якість особистості майбутнього фахівця (соціальна, міжкультурна, професійна компетентність). Зроблено висновок, що іншомовна комунікативна компетентність – це інтегральна якісна характеристика особистості, яка володіє системою знань, умінь, навичок, ставлень, ціннісних орієнтирів тощо, які необхідні для успішної, комунікативної взаємодії, адекватної місцю, часу й меті спілкування в умовах іншомовної комунікації для здійснення різних видів діяльності, пов’язаних з побутом, навчанням, проведенням наукових досліджень і виконанням професійних завдань та обов’язків.