Щодо інституційно-функціонального забезпечення медіації у сфері трудових правовідносин

Анотація

Метою наукової статті є висвітлення особливостей інституційно-функціонального забезпечення медіації, зокрема, у сфері трудових правовідносин, як важливого елемента юридичного механізму її забезпечення, розробка пропозицій щодо удосконалення організації та діяльності системи інституцій (органів), які забезпечують надання медіаційних послуг, насамперед, з метою вирішення трудових спорів.

Автором встановлено, що медіація в багатьох сферах правовідносин, у тому числі трудових, як соціально-правовий феномен має свій юридичний механізм забезпечення, який є цілісним системним утворенням, одним із ключових елементів якого виступає інституційно-функціональне забезпечення медіації. Відповідно до проведеного аналізу спеціальної літератури про медіацію встановлено, що інституційно-функціональне забезпечення медіації здійснюється через чинне законодавство, яке юридично визначає інституційні засади (систему інституцій або органів, їх структуру) та функціональні засади цього феномену (компетенцію зазначених інституцій, їх взаємодію між собою та стейкхолдерами).

Аргументовано, що в Україні інституційно-функціональне забезпечення медіації саме у сфері трудових правовідносин не є достатньо ефективним, адже система інституцій або органів, які забезпечують вирішення індивідуальних і колективних трудових конфліктів (спорів) шляхом медіації ще формується, а їхня компетенція (коло повноважень) не є визначеною законодавцем повною мірою. Все це разом пригальмовує розвиток цього соціально-правового феномену, знижує рівень його доступності і корисності у сфері трудових правовідносин.

Задля підвищення ефективності інституційно-функціонального забезпечення медіації у сфері трудових правовідносин розроблено декілька важливих пропозицій щодо удосконалення організації та діяльності системи інституцій, що забезпечують проведення медіації у зазначеній сфері.

По-перше, запропоновано, щоб робоча група, створена відповідно до розпорядження Національної Служби посередництва і примирення від 25.08.2022 № 174-р та яка розроблює нині законопроєкт про колективні трудові спори, передбачила в його положеннях медіацію як альтернативний спосіб вирішення цих спорів. Також важливо, щоб ця група закріпила у зазначеному законопроєкті положення про нові функції Національної служби посередництва і примирення, спрямовані на забезпечення медіації у сфері трудових правовідносин, а також обов’язок цієї служби формувати та вести реєстр медіаторів, що будуть спеціалізуватися саме на вирішенні трудових спорів. Також необхідно передбачити ще один важливий новий обов’язок Національної служби посередництва і примирення – організовувати спеціальну підготовку медіаторів у сфері трудових правовідносин. Адже лише цей орган зможе більш організовано провести таку підготовку, залучаючи до неї досвідчених трудових арбітрів і незалежних посередників, які внесені у діючі Списки арбітрів і Списки посередників Національної служби посередництва і примирення.

По-друге, встановлено, що об’єднання медіаторів та суб’єкти, які забезпечують проведення медіації, у тому числі у сфері трудових правовідносин, мають кожний свій реєстр медіаторів, який у доступі на сайтах цих інституцій. Як наслідок, клієнтам важко вести пошук підходящого медіатора, адже таких інституцій з реєстрами медіаторів наразі вже більше тридцяти. З метою забезпечення потенційних клієнтів, і конфліктуючих сторін трудових відносин також, централізованим інформативним доступом за допомогою Інтернет-ресурсу до всіх офіційно існуючих реєстрів медіаторів, пропонується доручити виконання цієї важливої функції та інших спеціальних функцій самоврядування, умовно кажучи, Всеукраїнській Раді всіх інституцій у сфері медіації як централізованій недержавній комунікаційній платформі та консультативній організації. На наш погляд, положення про статус такої Ради, її функції та повноваження варто було б передбачити у Законі України «Про медіацію».

По-третє, автором проведений аналіз портфоліо медіаторів в реєстрах на сайтах багатьох об’єднань медіаторів та суб’єктів, що забезпечують проведення медіації, у тому числі у сфері трудових правовідносин, що дає можливість констатувати, що в цих реєстрах і портфоліо відсутня інформація про персональний досвід проведення медіації, про успішні кейси конкретного медіатора. Ця інформація є важливою під час, коли клієнт підшукує собі медіатора. Враховуючи зазначене, автором запропоновано передбачити у ст. 14 Закону України «Про медіацію» обов’язкове включення до реєстру медіаторів ще однієї відомості про персональний досвід проведення медіації, про успішні кейси конкретного медіатора, яка загалом представляє собою безсумнівно важливу інформацію для клієнта та посилює ділову репутації самого медіатора.