Концептуалізація поняття «криза» у психологічних дослідженнях

Анотація

У статті представлено теоретичний аналіз психологічної кризи як критичного періоду життєдіяльності особистості, що характеризується переживанням значущої втрати та необхідністю перебудови усталених способів функціонування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування диференціації природних криз розвитку і травматичних криз, визначення особливостей їхньої динаміки та концептуалізація феномену інтравматичного зростання як специфічного способу позитивної психологічної трансформації особистості в умовах незавершеної травматичної ситуації. Методологічну основу дослідження становлять аналіз, систематизація та узагальнення положень наукової літератури з проблем психологічних криз, травми, адаптації та особистісного зростання. Кризу розглянуто як стан порушення звичного способу життєдіяльності, що супроводжується переживанням втрати на трьох взаємопов'язаних рівнях: інтрапсихічному, пов'язаному з утратою цінностей, сенсу життя, життєвих цілей, здоров'я або усталених уявлень про себе та світ; екстрапсихічному, зумовленому несприятливими зовнішніми обставинами, зокрема втратою житла, роботи, майна чи Батьківщини; інтерпсихічному, що охоплює втрати у сфері міжособистісних відносин, передусім утрату близької людини, сім'ї або значущих соціальних зв'язків. Обґрунтовано положення про те, що переживання втрати є одним із провідних чинників кризового процесу, оскільки зумовлює необхідність формування нових моделей поведінки та адаптації до змінених життєвих обставин. Виокремлено дві основні групи психологічних криз: природні кризи розвитку та травматичні кризи. Визначено, що природна криза розвитку характеризується поступовою динамікою та охоплює фрустраційну фазу, у межах якої накопичуються тривога й невдоволення; кульмінаційну фазу, що супроводжується дезорганізацією діяльності та усвідомленням неефективності наявних способів подолання труднощів; фазу відновлення і зростання, у якій відбувається переоцінка цінностей, пошук нових способів розв'язання проблеми та підвищення адаптивності особистості. На відміну від цього, травматична криза має раптовий характер виникнення та може бути спричинена смертю близької людини, розлученням, втратою роботи чи житла, вимушеним переміщенням, війною та іншими екстремальними обставинами. Запропоновано розглядати динаміку травматичної кризи через три фази: травматичну, кульмінаційну та фазу інтравматичного зростання. Обґрунтовано поняття «інтравматичне зростання», під яким розуміються позитивні психологічні зміни особистості, що виникають безпосередньо в процесі подолання травматичної ситуації, коли її дія ще не завершилася. На відміну від посттравматичного зростання, такий підхід акцентує увагу на здатності особистості мобілізувати внутрішні та зовнішні ресурси, адаптуватися до нових умов і здійснювати особистісні зміни в процесі самої кризи. Теоретичні положення можуть бути використані для подальшого дослідження психологічної адаптації особистості та розроблення програм психологічної підтримки людей, які переживають травматичні події, зокрема в умовах війни.