Семантичне поле національно-культурних символів у фольклорі: особливості редакторської роботи з їх мовним вираженням у сучасних текстах

Анотація

У статті досліджено семантичне поле національно-культурних символів в українському фольклорі та визначено засади редакторського опрацювання їх мовного вираження в сучасних текстах. Методологічну основу становить поєднання лінгвофольклористичного, структурно-семантичного, лінгвокультурологічного, семіотичного, прагматичного й текстологічного підходів. З'ясовано, що національно-культурні символи функціонують як відкрита ієрархічна система, ядро якої формують концепти України, землі, матері, роду, дому, волі, пам'яті та життя, а периферію – фітоморфні, зооморфні, космогонічні, ландшафтні, родинно-побутові, обрядові, музично-епічні, вербально-комунікативні й новітні гібридні образи. Установлено, що символічне значення виникає у взаємодії денотативного змісту, жанрової моделі, традиційних асоціацій, прагматичної настанови та історико-культурного контексту. Обґрунтовано, що сучасне медійне середовище активізує процеси реактуалізації, ресемантизації, варіювання, анонімізації та меметизації символів, водночас посилюючи ризик їх семантичної редукції. Систематизовано основні моделі редакторського опрацювання фольклорних текстів і визначено критерії вибору між дипломатичним, науково-критичним, нормалізованим, паралельним, адаптаційним і мультимодальним способами їхньої репрезентації. Доведено необхідність розмежування транслітерації й транскрипції, збереження діалектної та текстової варіантності, маркування редакторських втручань, контекстуального коментування культурно специфічних одиниць і дотримання етичних вимог під час публікації матеріалів живої та воєнної фольклорної традиції. Запропоновано принцип мінімально необхідного й максимально прозорого редакторського втручання, що забезпечує поєднання мовної нормативності, текстологічної достовірності та збереження етнокультурної семантики.