Концептуальні засади та критеріально-діагностичний апарат формування готовності майбутніх фахівців з фізичної культури до здоров'язбережувальної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах

Анотація

У представленій науковій статті здійснено вичерпний теоретико-методологічний та системно-практичний аналіз проблеми формування готовності майбутніх фахівців з фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності в умовах вищих педагогічних навчальних закладів (ВПНЗ). З огляду на сучасні виклики, серед яких катастрофічне погіршення стану здоров'я дітей та студентської молоді, тяжкі наслідки хронічних стресових факторів, зокрема впливу російської військової агресії, а також тотальна цифровізація суспільства, що невідворотно призводить до гіподинамії та психоемоційного виснаження, актуалізується гостра потреба у професійній підготовці педагогів нової формації. Такі майбутні фахівці повинні не лише досконало володіти традиційною методикою викладання фізичної культури чи спортивного тренування, але й виступати ідеологами, носіями та активними трансляторами здоров'язбережувальної культури, імплементуючи комплексні технології збереження фізичного, психічного, соціального та духовного благополуччя учнів. У дослідженні глибоко розкрито багатовимірну сутність здоров'язбережувальної компетентності та готовності до здоров'язбережувальної діяльності, яка розглядається як складна, багаторівнева та динамічна інтегративна якість особистості педагога. Центральним науковим здобутком статті є розробка, теоретичне обґрунтування та систематизація комплексної критеріальної бази для діагностики та об'єктивного оцінювання рівня сформованості зазначеної готовності у студентів закладів вищої освіти. Шляхом теоретичного синтезу виокремлено чотири базові критерії оцінювання: ціннісно-мотиваційний, науково-теоретичний, особистісно-діяльнісний та оцінно-рефлексивний. Для кожного із зазначених критеріїв визначено чітку систему репрезентативних показників, які піддаються вимірюванню в ході педагогічного моніторингу. Крім того, диференційовано три ієрархічні рівні готовності: початковий, достатній та високий. Здійснено статистичне та методологічне обґрунтування пропонованої моделі, що забезпечує валідність запропонованих педагогічних умов та етапів формування досліджуваної готовності на практиці.