Суспільна стигма та самостигматизація як бар'єри звернення за професійною психологічною допомогою

Анотація

У статті здійснено теоретико-аналітичне дослідження суспільної стигми та самостигматизації як взаємопов'язаних, але змістовно відмінних бар'єрів звернення за професійною психологічною допомогою. Актуальність проблеми зумовлена невідповідністю між поширеністю психологічних труднощів, зростанням потреби населення у фаховій підтримці та фактичним рівнем користування психологічними послугами. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати характер взаємозв'язку суспільної стигми та самостигматизації, визначити їхню роль на різних етапах звернення та систематизувати чинники, що можуть посилювати або послаблювати відповідні бар'єри. Методологічну основу становлять соціально-когнітивний, клініко-психологічний, процесуально-поведінковий і контекстуальний підходи. Застосовано термінологічний, тематичний і порівняльний аналіз, систематизацію, класифікацію, теоретичне узагальнення та концептуальне моделювання. Джерельну базу доповнено офіційними даними Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо потреб дорослого населення України у сфері психічного здоров'я. Розмежовано суспільну стигму психічних розладів і суспільну стигму звернення за психологічною допомогою, а також самостигматизацію психічного розладу та самостигматизацію звернення. За характером психологічного досвіду розрізнено сприйняту, очікувану та пережиту стигму; інтеріоризацію визначено як можливий, але не обов'язковий шлях формування самостигматизації. Встановлено, що суспільна стигма формує соціально-нормативний контекст, у якому звернення по допомогу може оцінюватися як ознака слабкості, недостатньої самостійності, емоційної нестійкості або професійної ненадійності. Самостигматизація пов'язана із застосуванням таких уявлень до оцінювання себе, менш сприятливим ставленням до професійної допомоги та нижчою готовністю звернутися до фахівця. Систематизовано соціокультурні, міжособистісні, індивідуально-психологічні й організаційні чинники, що можуть посилювати або послаблювати стигматизаційні бар'єри. Звернення за психологічною допомогою представлено як шести етапний процес: усвідомлення труднощів, визнання потреби у підтримці, формування ставлення, виникнення наміру, фактичне звернення та подальше користування послугами. Обґрунтовано аналітичну модель взаємозв'язків між суспільною стигмою, її сприйняттям та очікуванням, пережитим досвідом стигматизації, самостигматизацією, ставленням до допомоги, наміром і фактичним користуванням послугами. Наголошено, що модель не є причинно-детермінованою, оскільки фактичне звернення залежить також від вираженості психологічних труднощів, соціальної підтримки, попереднього досвіду, довіри до фахівців, упевненості в конфіденційності та доступності послуг. Наукова новизна полягає в теоретичній інтеграції змістовно відмінних стигматизаційних бар'єрів у поетапну модель звернення. Практичне значення пов'язане з можливістю використання результатів під час первинного консультування, розроблення психоедукаційних і антистигматизаційних програм та вдосконалення організаційних умов отримання допомоги.