Співвідношення права соціального забезпечення з трудовим та адміністративним правом

Анотація

Актуальним сьогодні є правове регулювання суспільних відносин у сфері соціального захисту, що в умовах воєнного стану набуває особливого значення для збереження стабільності держави. Стаття висвітлює проблему розмежування та взаємодії права соціального забезпечення з трудовим та адміністративним правом у контексті сучасних викликів. Наше бачення ґрунтується на тому, що право соціального забезпечення трансформується з допоміжного інституту в самостійну фундаментальну галузь, яка потребує чіткої доктринальної ідентифікації. Аналіз конституційних норм дозволяє стверджувати, що соціальні права є основою правового статусу особи, а їх реалізація безпосередньо залежить від злагодженості міжгалузевих зв'язків. У статті обґрунтовується необхідність гармонізації вітчизняного законодавства із стандартами Європейського Союзу та Конвенціями Міжнародної організації праці. Методами дослідження були обрані системно-структурний аналіз, порівняльно-правовий метод та метод дедукції, що дозволило комплексно розглянути архітектуру соціальних гарантій. Ми переконані, що ефективність соціальної політики детермінується не лише обсягом бюджетних асигнувань, а й якістю правового інструментарію, що застосовується у трудовим та адміністративних правовідносинах. Особливий акцент зроблено на динаміці страхового стажу та адміністративних процедурах надання соціальних послуг у децентралізованій моделі управління. У статті аналізується специфіка правового статусу мобілізованих працівників, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб, що вимагає синергії норм КЗпП України та спеціального соціального законодавства. Автори статті вважають, що сучасна цифровізація соціальної сфери, хоч і підвищує доступність послуг, створює ризики «цифрового розриву», які потребують адміністративно-правового запобігання. Встановлено, що судова практика, зокрема рішення Верховного Суду, відіграє роль корекційного механізму, що забезпечує справедливий баланс між інтересами держави та соціальними потребами громадян у кризові періоди. У роботі зроблено висновок, що право соціального забезпечення перебуває у стані «адміністративізації», де управлінські процедури стають формою реалізації матеріальних прав. Особлива увага приділяється поняттям «соціальна згуртованість» та «соціальна справедливість», які в умовах агресії рф стають юридичними цілями законотворчості. Встановлено доцільність кодифікації соціального законодавства через ухвалення Кодексу соціального забезпечення України для усунення численних колізій. Автори пропонують власні пропозиції щодо вдосконалення механізмів судового захисту соціальних прав через посилення процесуальних гарантій в адміністративному судочинстві.