Правове регулювання модернізації системи соціального забезпечення: від «сервісної держави» до цифрової трансформації та бюджетних гарантій

Анотація

Актуальним сьогодні є формування нової архітектури соціальної безпеки України, яка здатна ефективно функціонувати в умовах екстремальних навантажень, спричинених повномасштабною війною та необхідністю прискореної європейської інтеграції. Стаття висвітлює проблему правового регулювання модернізації системи соціального забезпечення крізь призму переходу від традиційних адміністративних підходів до концепції «сервісної держави», де ключовим інструментом виступає цифрова трансформація та надійні бюджетні гарантії. Глибокий аналіз сучасного стану галузі дозволяє стверджувати, що застарілі механізми розподілу допомоги потребують негайного переосмислення на засадах проактивності та людиноцентризму. У статті обґрунтовується необхідність розмежування категорій «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» як фундаментальної передумови для розробки несуперечливої стратегії реформування. Методами дослідження були системно-структурний аналіз, який дозволив розглянути соціальну сферу як складний організм; порівняльно-правовий метод, використаний для зіставлення вітчизняної практики із регламентами ЄС та положеннями Європейської соціальної хартії; а також метод прогностичного моделювання для окреслення шляхів подолання «цифрового розриву» та оптимізації бюджетних видатків у післявоєнний період. Такий методологічний інструментарій забезпечив всебічне охоплення правових, фінансових та технологічних аспектів модернізації. У статті аналізується вплив автоматизації на реалізацію соціальних прав, зокрема в контексті діяльності Єдиної інформаційної системи соціальної сфери та застосування алгоритмічних рішень при наданні допомоги внутрішньо переміщеним особам. Автори статті вважають, що впровадження новітніх інформаційних технологій є не просто технічним оновленням, а ціннісною зміною парадигми взаємодії держави та громадянина, де держава бере на себе роль активного провайдера послуг. Окрему увагу приділено ризикам «цифровізації», що можуть призводити до дискримінації вразливих груп населення, та необхідності створення правових запобіжників проти алгоритмічних помилок. У роботі зроблено висновок, що модернізація системи соціального забезпечення є невід'ємною частиною національної безпеки та збереження людського капіталу України. Особлива увага приділяється поняттям «сервісна держава», «цифрова трансформація» та «бюджетні гарантії» як тріаді, на якій має базуватися післявоєнна відбудова. Встановлено доцільність гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами координації систем соціального захисту. Автори пропонують власні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання, зокрема через створення спеціалізованих захищених соціальних фондів та спрощення цифрових процедур ідентифікації для ветеранів та постраждалих від агресії осіб.