Імплементація положень Директиви (ЄС) 2024/1226 у Кримінальний кодекс України: прогалини та пропозиції de lege ferenda

Анотація

Євроінтеграційний розвиток України потребує оновлення кримінального законодавства відповідно до правового доробку Європейського Союзу. Особливе значення має сфера відповідальності за порушення обмежувальних заходів. Стаття присвячена дослідженню системного порівняльно-правого дослідження положень статті 3 Директиви (ЄС) 2024/1226 від 24 квітня 2024 р. про визначення кримінальних правопорушень і санкцій за порушення обмежувальних заходів Європейського Союзу та чинної редакції Кримінального кодексу України. Встановлено, що Кримінальний кодекс України не забезпечує повної відповідності положенням Директиви (ЄС) 2024/1226, адже він не містить тих складів кримінальних правопорушень, наявності яких вимагає даний acquis ЄС. Визначено, що неузгодженості та прогалини стосуються чотирьох статей Кримінального кодексу України, які у вітчизняній дискусії часто згадуються як такі, що охоплюють санкційні порушення (ст. 110-2, ст. 111-1, ст. 209 і ст. 332-2 Кримінального кодексу України). Обґрунтовано тезу про доктринальну неможливість покриття санкційного об'єкта існуючими нормами на трьох рівнях: темпоральної асиметрії, функціональної невідповідності і доктринально-структурної різниці основних безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони. Підкреслено, що фрагментарне застосування норм не усуває системної прогалини. Санкційні порушення мають самостійний об'єкт кримінально-правової охорони. Сформульовано чотири авторські пропозиції de lege ferenda щодо усунення виявлених неузгодженостей та прогалин положень Кримінального кодексу України до вимог Директиви (ЄС) 2024/1226 через механізм апроксимації відповідних положень acquis ЄС. Імплементація зазначених положень розглядається як умова посилення правової визначеності. Вона також важлива для ефективності санкційної політики.