Конституційні засади права на охорону здоров'я: парадокси між нормативною визначеністю та фактичною варіативністю

Анотація

У статті здійснено теоретико-доктринальне переосмислення права на охорону здоров'я крізь призму конституційних засад як складної нормативно-ціннісної конструкції. Обґрунтовано, що традиційне розуміння цього права як суто соціального, закріпленого у статті 49 Конституції України, є методологічно обмеженим, оскільки не відображає його системної природи та міжгалузевого характеру. Доведено, що право на охорону здоров'я формується у взаємодії аксіологічних орієнтирів, конституційних принципів, нормативних приписів і позитивних зобов'язань держави, що дозволяє розглядати його як інтегративний елемент конституційного ладу. У роботі уточнено зміст категорії «конституційні засади» як теоретичної конструкції, що охоплює ціннісну основу правового регулювання, принципові орієнтири правотворчості та правозастосування, межі допустимої трансформації правового регулювання, а також систему позитивних обов'язків держави. Особливу увагу приділено аналізу права на охорону здоров'я як системи позитивних зобов'язань, що включає фінансові, організаційні, регуляторні та гарантійні компоненти, зумовлені соціальною функцією держави. З урахуванням європейських підходів, зокрема щодо позитивних зобов'язань держави у сфері охорони здоров'я та застосування принципу пропорційності, обґрунтовано, що зміни механізмів реалізації права на охорону здоров'я не можуть призводити до звуження його змісту та мають оцінюватися крізь призму сутнісного ядра права. Запропоновано авторську чотирирівневу модель конституційних засад права на охорону здоров'я (ціннісний, принциповий, нормативний та інституційний рівні), яка дозволяє системно осмислити це право як інститут конституційного права. Зроблено висновок, що право на охорону здоров'я виступає індикатором реальної, а не декларативної конституційності держави.