Адміністративно-правовий механізм забезпечення права на інформацію в умовах воєнного стану: баланс приватних та публічних інтересів

Анотація

У статті досліджено реалізацію права на інформацію під час дії правового режиму воєнного стану крізь призму адміністративно-правових засад. Вихідною позицією є конституційне закріплення свободи збирання, зберігання, використання і поширення інформації та допустимість обмеження цього права законом у визначених цілях, зокрема в інтересах національної безпеки й територіальної цілісності. Уточнено, що на рівні спеціального законодавства право на доступ до публічної інформації оформлене як поєднання обов'язків розпорядника оприлюднювати і надавати інформацію та процесуальних гарантій запитувача: строк відповіді, мотивованість відмови, можливість оскарження. Визначено, що воєнний стан не скасовує права на інформацію як такого, однак створює підвищений запит на пропорційне застосування обмежень, насамперед через трискладовий тест (легітимна мета — істотна шкода — переважання шкоди над суспільним інтересом) та вимогу «обмеженню підлягає інформація, а не документ». Розглянуто адміністративно-правові інструменти, якими держава впливає на інформаційний обіг у воєнний час: заходи правового режиму воєнного стану, що дозволяють регулювати роботу постачальників електронних комунікацій та медіа, а також забороняти передачу інформації через комп'ютерні мережі в порядку, визначеному законом. Окрему увагу приділено практиці застосування відстрочки у задоволенні запиту через обставини непереборної сили як винятку, що потребує індивідуального обґрунтування й повідомлення запитувача. На підставі спеціальної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини встановлено типові порушення розпорядників у період 24.02.2022–30.09.2023: «автоматичні» відмови з посиланням на воєнний стан, формальне використання трискладового тесту, припинення оприлюднення інформації «масивом», а не щодо окремих документів. Узагальнено роль адміністративної та судової форм захисту права на інформацію: контрольні повноваження Уповноваженого, стандарти для адміністративних судів щодо перевірки обґрунтованості обмежень, а також адміністративна відповідальність посадових осіб за порушення вимог доступу до публічної інформації. Запропоновано напрями удосконалення адміністративно-правового механізму: уніфікація внутрішніх процедур застосування трискладового тесту, мінімальні стандарти проактивного оприлюднення безпечної інформації, посилення процесуальної дисципліни при відстрочці та відмові, а також розвиток інституційної спроможності відповідальних осіб розпорядника.