Безпека в рятуванні на воді – рівень стресу (емоційні чинники)

Анотація

Анотація. Стрес є невід’ємним елементом діяльності рятувальників на воді, які щодня беруть участь у ризикованих рятувальних операціях, спрямованих на збереження життя. Їхня робота пов’язана не лише з фізичними навантаженнями, але й зі значним емоційним напруженням, зумовленим необхідністю швидкого прийняття рішень в умовах підвищеного стресу. Емоційні чинники відіграють ключову роль у формуванні рівня стресу рятувальників, впливаючи як на їхню професійну діяльність, так і на особисте життя. Взаємодія людини з водою та вміння плавати мають давнє походження і сягають початків людства. Імовірно, спочатку це вміння мало практичний характер і було пов’язане з добуванням їжі через мисливство та рибальство. З плином часу контакт із водним середовищем вимагав дедалі вищого рівня плавальних навичок. Навчання плаванню, саме плавання та водне рятувальництво є тісно взаємопов’язаними як у спортивному аспекті, так і в системі відбору кадрів для служби водного порятунку. Рятувальник на воді повинен володіти високим рівнем плавальної підготовленості. Статутна діяльність служб водного порятунку має базуватися на принципі «3П»: превенція – плавання – допомога. Цей принцип був розроблений Даріушем Скальським і впроваджений у практику підготовки рятувальників на всіх рівнях: «Чим більший акцент робиться на превенції, профілактиці та вдосконаленні плавальних умінь, тим меншим є ризик для людей, які перебувають у воді, а необхідність надання допомоги виникає рідше». Метою дослідження було визначення рівня стресу у водному рятуванні та оцінка безпеки професійної діяльності рятувальників у контексті емоційних чинників, зокрема рівня стресу, який вони відчувають під час виконання службових обов’язків. Матеріал і методи. У дослідженні використано анкетне опитування як основний метод збору даних. Опитування проводилося в електронній формі. Перед початком дослідження респондентів було поінформовано про анонімність участі. Анкетування здійснювалося одноразово виключно для потреб даного дослідження. Результати. У дослідженні взяли участь 50 діючих рятувальників на воді. Анкета включала соціально-демографічні показники: вік, стать, рівень освіти, стаж роботи у водному рятуванні та наявні кваліфікації. Віковий розподіл респондентів був таким: 70% – особи віком 18–27 років, 14% – 28–35 років, 16% – 36 років і старші. Найбільш чисельною виявилася група молодих рятувальників віком 18–27 років, найменш чисельною – група 28–35 років. За статтю респонденти розподілилися рівномірно: жінки – 50%, чоловіки – 50%. Висновки. Рятувальники на воді загалом характеризуються високим рівнем стресостійкості, що дозволяє їм діяти раціонально та зберігати самоконтроль у складних ситуаціях. Страх не має паралізуючого впливу на їхню діяльність, що є критично важливим у контексті збереження життя і здоров’я людей. Частина респондентів зазначає повну відсутність стресу, тоді як інші вказують на його епізодичний прояв. Водночас ця група є менш чисельною. Із набуттям професійного досвіду рівень упевненості у власних діях зростає, що сприяє підвищенню стресостійкості. Лише інколи рятувальники повертаються подумки до робочих ситуацій після завершення зміни, що свідчить про задовільний рівень психічного здоров’я.