Конституційно-правові засади розподілу і взаємодії гілок влади як основа сталості судової влади

Анотація

Анотація. У статті досліджено конституційно-правові засади розподілу та взаємодії гілок влади як ключову передумову сталості судової влади. Показано, що формальна фіксація принципу поділу влад у тексті конституції набуває реального змісту лише за умови наявності дієвих механізмів узгодження рішень, стримувань і противаг, судового контролю та розвиненої політико-правової культури. На основі порівняльного аналізу розглянуто моделі США, Франції, країн Центрально-Східної Європи, Латинської Америки та Ісландії, де по-різному поєднуються автономія гілок влади й інструменти їхньої взаємодії. Окрему увагу приділено українській історико-правовій традиції, зокрема конституційним концепціям Олександра Ейхельмана та Станіслава Дністрянського, які наголошували на ролі незалежного суду в забезпеченні народного суверенітету й запобіганні узурпації влади. Обґрунтовано значення зовнішніх гарантій (конституційні приписи, фінансування, процедури призначення й дисциплінарної відповідальності суддів, конституційна юрисдикція) та внутрішніх чинників (професійна етика, суддівське самоврядування, громадський моніторинг) для підтримання автономії судової влади. Зроблено висновок, що стійкість суду як інституту можлива за умови узгодженого функціонування конституційного дизайну, інституційних гарантій та правової культури, орієнтованої на верховенство права і реальний, а не декларативний, розподіл влад.