Філософське осмислення реалізації природного права

Анотація

Аби говорити про потребу відповідності «правового закону» «закону природи», належить достеменно знати зміст природних законів як складових природного права. Позаяк, тоді як апелювання до природних прав людини має настільки стійку традицію, що трактування засадничих прав людини не викликає особливих дискусій (міжнародна дискусія головно точиться навколо обсягу та ієрархії прав людини), то звернення до нормативної частини природного права як конгломерату природних законів, потребує (насамперед) розпредмечення змістового наповнення цих законів (трактуємо природне право як складну систему, що її підсистемами є комплекс природних законів (нормативна частина) та конгломерат прав людини).

Сповідуючи інтегральне праворозуміння, не вбачаючи підстав для категоричного суперництва доктрин позитивізму та природного права, вважаю, що природно-правові принципи задають державно-юридичному праву ціннісні орієнтири. Однак сумніваюся, що наразі варто покладатися на тезу щодо того, аби позитивний закон «відповідав» закону природному – сумніваюся передусім з огляду на те, що зміст природних законів як складових природного права (чи пак його нормативної підсистеми) – донині належним чином не декодовано. Переконана, що природне право існувало, існує й існуватиме. Однак, апелюючи до природного права, варто пам’ятати й про маніпуляційний аспект, а саме – про те, що, використовуючи природно-правову риторику, «ім’ям» природного права час від часу намагалися спекулювати чи застосовувати його як маніпуляційну зброю (йдеться про його ситуаційно-потребове потрактування).

Маючи на увазі практичне застосування природного права, попри апелювання до принципів останнього, наразі акцент необхідно здійснювати не на правовому законі як такому, що, буцімто, повинен відповідати закону природи, а на природних правах людини, розглядаючи їх (в якості підсистеми природного права) як своєрідний критерій державно-юридичного права.