ЗАСТОСУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «НЕОБХІДНІСТЬ» В ОБҐРУНТУВАННІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ В ІНТЕРЕСАХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація

У статті досліджено досвід формування аргументації та обґрунтування необхідності обмеження права на інформацію після повномасштабного російського вторгнення. Звергнуто увагу, що це надало державі повноваження встановити додаткові зобов’язання щодо військової служби, обмеження як щодо окремих складових права на інформацію, таких як право на приватність, свободу релігії та вираження поглядів, права на мирні зібрання, так і професійної інформаційної діяльності у цілому. Безпосередньо розглянуто «необхідність» запровадження обмежень шляхом відступу від зобов’язань за статтями 3, 8 (пункт 3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтями 4 (пункт 3), 8, 9, 10, 11, 13, 14, 16, статтями 1, 2 Додаткового протоколу, статтею 2 Протоколу № 4 до Європейської конвенції прав людини.

Виходячи з актуальності і значущості проблеми метою статті визначено викладення результатів проведеного аналізу загальних засад застосування категорії «необхідність» в обґрунтуванні обмеження права на інформацію в інтересах забезпечення національної безпеки, практики європейського суду з прав людини у справах, де розглядається необхідність обмеження державою прав громадян, а також формулювання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо подальших розвідок у цій сфері.

Наголошено, що здійснюючи «необхідне» обмеження права на інформацію, в тому числі в умовах воєнного стану, держава має чітко усвідомлювати наслідки проходження «точки біфуркації», за якою інформаційна діяльність, свобода збирання, зберігання, обміну відомостями тощо, переважно, перестає бути детермінованою рішеннями самої держави та може виходити за межі заходів реалізації державної інформаційної політики, що, у свою чергу, неминуче призведе до застосування заборон, правоохоронних та примусових заходів. Визначено, що Європейський суд з прав людини розглядаючи справи пов’язані із обмеженнями права на інформацію традиційно спирається на дослідження обставин застосування або не застосування національними судами та державними органами «трискладового тесту».

У результаті проведеного аналізу обґрунтування обмеження права на інформацію в інтересах забезпечення національної безпеки, практики європейського суду з прав людини у справах, де розглядається необхідність обмеження державою прав громадян встановлено, що необхідність є одним з трьох основних обґрунтувань обмеження права на інформацію, яке, на відміну від інших, тісно пов’язане із тривалістю таких обмежень та можливістю (ймовірністю) відновлення обмеженого права.

Подальші наукові пошуки у даному науковому напрямку запропоновано проводити щодо визначення ймовірності застосування окремих обмежень в умовах запровадження воєнного стану, в умовах, де обмеження виникає поза заходами забезпечення національної безпеки, випадково, з необережності тощо.