Академічні візії

Цифрові лінгвістичні технології у спорті: концептно-орієнтоване комп'ютерне моделювання українсько-англійського цифрового тезауруса адаптивної фізичної активності

Еліна Вадимівна Розвод — 2026-08-01

У статті представлено результати концептно-орієнтованого комп'ютерного моделювання українсько-англійського цифрового тезауруса адаптивної фізичної активності із залученням генеративного штучного інтелекту. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю систематизації та стандартизації спеціалізованої термінології, забезпечення міжмовної інтероперабельності та розвитку цифрових лінгвістичних ресурсів у сфері спорту. Мета дослідження полягає в розробленні методології концептно-орієнтованого комп'ютерного моделювання українсько-англійського цифрового тезауруса адаптивної фізичної активності. Матеріал дослідження становили термінологічні ресурси українською та англійською мовами, спеціалізовані словники й глосарії, міжнародні стандарти, наукові публікації та профільні електронні ресурси. Застосовано методи комп'ютерної лінгвістики, цифрової термінографії, термінологічного й лексико-семантичного аналізу, семантичного моделювання, міжмовного зіставлення, аналізу за підтримки генеративного штучного інтелекту (AI-assisted Analysis) та експертної валідації результатів за принципом Human-in-the-Loop. ChatGPT (OpenAI) використано як допоміжний інструмент аналізу, перевірки та уточнення результатів концептуального моделювання, зокрема для генерування альтернативних гіпотез щодо семантичних відношень, перевірки потенційних міжмовних відповідників та виявлення можливих термінологічних лакун і концептуальних неузгодженостей. Сформовано модель із 136 концептів, організованих за ієрархічною структурою 1 : 9 : 126 та розподілених за 10 семантичними класами. Семантичну мережу побудовано на основі ієрархічних та асоціативних відношень. Двомовне представлення реалізовано на рівні концепту; модель орієнтовано на подальше машинозчитуване представлення з використанням системи простої організації знань (Simple Knowledge Organization System, SKOS) і середовища опису ресурсів (Resource Description Framework, RDF). Наукова новизна полягає в інтеграції концептуального й семантичного моделювання, міжмовного зіставлення, генеративного штучного інтелекту та експертної валідації в єдиній методології створення двомовного цифрового тезауруса. Практичне значення результатів визначається можливістю використання моделі в цифровій термінографії, семантичному пошуку, перекладі та освітніх ресурсах у сфері адаптивної фізичної активності.

Професійний розвиток науково-педагогічних працівників на основі використання цифрових ресурсів: бібліометричний аналіз

Наталія Василівна Мукан — 2026-08-01

Метою статті є визначення категорій цифрових ресурсів, які реально репрезентовані в науковій літературі з проблеми професійного розвитку науково-педагогічних працівників, та обґрунтування попередньої функційної матриці, що пов'язує ці категорії із завданнями, які вони виконують у циклі професійного розвитку. Дослідження поєднує бібліометричне обстеження бази 'Гугл Академія' з якісним контент-аналізом цілеспрямовано сформованого корпусу з 22 україно- та англомовних джерел, кожну одиницю якого закодовано за мовою, роком публікації, типом документа, тематичним кластером, категорією цифрового ресурсу та задекларованою функцією. Бібліометричне обстеження засвідчило 22900 україномовних результатів за запитом 'професійний розвиток педагогів', 11500 - за запитом 'використання цифрових ресурсів у професійному розвитку' та 1160 - за поєднаним запитом, тоді як еквівалентні англомовні запити дали відповідно 5330000, 7140000 і 2530000 результатів. Вузькосфокусований запит становить 47,5 % обсягу широкої тематики в англомовному сегменті й лише 5,1 % - в україномовному, що свідчить про дев'ятикратну різницю в опрацьованості конкретної проблеми. Контент-аналіз корпусу дав змогу виокремити шість тематичних кластерів, найбільшими з яких є рамки цифрових компетентностей і цифрові ресурси в теорії професійного розвитку, та ідентифікувати дванадцять категорій цифрових ресурсів, які виконують чотири функції: освоєння знань, забезпечення дослідницької видимості та моніторингу публікаційної активності, професійної самопрезентації й колаборативної взаємодії. Жодне джерело корпусу не співвідносить окремі категорії ресурсів з окремими етапами чи організаційними формами розвитку і не перевіряє такого зв'язку емпірично. Наукова новизна полягає у першому кількісному зіставленні україномовного й англомовного сегментів цього дослідницького поля та у виведеній із корпусу матриці 'ресурс - функція', яка переводить описовий перелік цифрових інструментів в аналітичний інструмент. Практичне значення полягає у можливості застосування матриці під час проєктування інституційних програм професійного розвитку, індивідуальних траєкторій розвитку та внутрішнього навчання науково-педагогічних працівників українських університетів.

Ефективність візуалізації пренатального морфогенезу печінки у медичній освіті

Галина Миколаївна Чернікова — 2026-08-01

Стаття сфокусована на вивченні ефективності використання візуалізаційних технологій у якості педагогічного інструменту для покращення ефективності вивчення складних етапів пренатального морфогенезу печінки студентами медичних спеціальностей. Базою для вивчення стали 3D‑моделі, цифрові реконструкції, анімації, віртуальна реальність, цифрові атласи, гістологічні зображення. Вдалося обґрунтувати визначену педагогічну проблему: традиційні 2D‑зображення та словесні пояснення найчастіше не гарантують належного формування просторового мислення та інтеграції гістологічних і макроскопічних рівнів знань. Застосування квазіекспериментального дизайну з залученням контрольної та експериментальної груп надало змогу проаналізувати вплив тривимірних моделей і віртуальних середовищ на результати навчання, мотивацію та просторове розуміння у опануванні навчальних дисциплін гістології, цитології, ембріології і анатомії людини. Контрольна група використовувала у навчальному процесі традиційні лекції та атласи, тоді як у рамках експериментальної групи застосовувались 3D‑моделі, анімації і цифрові атласи як інноваційна педагогічна технологія. Оцінювання здійснювалося за трьома компонентами: знання (тести), просторове мислення (завдання на реконструкцію) та професійні компетентності (кейс‑завдання). Результати продемонстрували підвищення рівня просторового розуміння та готовності до клінічної інтерпретації ембріогенетичних процесів у рамках експериментальної групи. Додатково зосереджено увагу на дидактичних умовах та обмеженнях на шляху до ефективного впровадження візуалізаційних матеріалів у рамках освітнього процесу. Практичне значення статті полягає у формуванні методичних підходів для інтеграції цифрових візуалізацій у курси ембріології та анатомії з метою підвищення якості підготовки майбутніх лікарів.

Інноваційні методи формування академічної письмової компетентності аспірантів у курсі «Українська мова в академічному письмі та науковій комунікації»

Тетяна Іванівна Крупеньова — 2026-08-01

Метою статті є обґрунтування та розроблення компетентнісно орієнтованої методичної моделі навчання академічного письма аспірантів у межах курсу «Українська мова в академічному письмі та науковій комунікації» як складника системи підготовки докторів філософії. Теоретико-методологічну основу становлять компетентнісний, текстоцентричний, жанровий, діяльнісний та рефлексивний підходи; для опрацювання матеріалу застосовано аналіз і синтез наукових джерел, порівняння сучасних моделей навчання академічного письма, жанровий аналіз наукових текстів, моделювання змісту курсу та експертне методичне узагальнення. Джерельну базу сформовано з сучасних українських і зарубіжних наукових праць, нормативних документів та публікацій, присвячених аспірантській підготовці, академічній грамотності, жанровій педагогіці, письмовій комунікації й використанню генеративного штучного інтелекту в академічному письмі. Установлено, що результативність навчання аспірантів визначається не стільки засвоєнням сукупності мовних правил, скільки сформованістю інтегрованої здатності продукувати, редагувати, аргументувати й презентувати науковий текст відповідно до його жанру, адресата, дисциплінарного контексту та етичних вимог. Розроблено структурно-методичну модель курсу, що охоплює чотири взаємопов'язані компоненти: мотиваційно-цільовий, змістово-жанровий, діяльнісно-практичний і рефлексивно-оцінювальний. До методичних інновацій віднесено жанрове моделювання, аналіз автентичних наукових текстів, письмові майстерні, поетапне створення тексту від тези до завершеної статті, взаємооцінювання за критеріями, портфоліо академічного письма, мікроредагування та рефлексивні практики. Окремим компонентом визначено критичну грамотність щодо генеративного штучного інтелекту: аспірант має вміти перевіряти створені інструментами ШІ твердження, джерела й мовні рішення та дотримуватися принципів академічної доброчесності. Наукова новизна полягає в системному поєднанні компетентнісної та жанрової моделей навчання українськомовного академічного письма на рівні докторської підготовки й у конкретизації комплексу навчальних дій, спрямованих на формування текстотвірної, аргументативної, редакторської, комунікативної та академічно-етичної компетентностей. Практичне значення полягає у можливості використання запропонованої моделі під час проєктування освітніх компонентів підготовки докторів філософії, укладання робочих програм, розроблення практичних занять, критеріїв оцінювання та індивідуальних завдань аспірантів.

Формування просторового мислення здобувачів освіти засобами імерсивних VR-технологій: педагогічний аспект

Микола Миколайович Козяр — 2026-08-11

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі просторового мислення у професійній підготовці фахівців різних галузей та поширенням імерсивних технологій віртуальної реальності в освітньому процесі. Використання тривимірних цифрових середовищ розширює можливості розвитку просторової візуалізації, ментального обертання, просторової орієнтації та моделювання, проте ефективність їх застосування значною мірою залежить від педагогічних підходів до інтеграції VR у навчання.

Метою статті є визначення педагогічних умов, що забезпечують ефективне використання імерсивних технологій віртуальної реальності для розвитку просторового мислення здобувачів освіти, а також обґрунтування їхнього потенціалу в удосконаленні освітнього процесу.

У дослідженні використано аналіз і систематизацію сучасних наукових публікацій, порівняльний аналіз педагогічних підходів до використання технологій VR, узагальнення результатів вітчизняних і зарубіжних досліджень та логічне узагальнення для формулювання авторських висновків. Джерельну базу становили праці українських і зарубіжних учених, а також матеріали міжнародних освітніх проєктів і практик використання технологій віртуальної реальності.

Досліджено роль просторового мислення у формуванні професійних компетентностей здобувачів освіти та проаналізовано педагогічні можливості імерсивних технологій VR у розвитку його основних компонентів. Систематизовано сучасні підходи до інтеграції VR в освітній процес і визначено їх освітні можливості. Виявлено, що найбільшу результативність забезпечує використання віртуального середовища під час виконання практичних і професійно орієнтованих завдань, які потребують просторового аналізу, моделювання та прийняття рішень. Встановлено, що широке впровадження VR стримується недостатньою методичною розробленістю моделей навчання, складністю оцінювання просторового мислення, обмеженою адаптивністю освітніх платформ, високою вартістю обладнання й цифрового контенту, потребою у підготовці викладачів та недостатністю довготривалих емпіричних досліджень. Доведено, що підвищення ефективності використання технологій VR пов'язане із системною інтеграцією їх в освітній процес, розробленням адаптивних навчальних сценаріїв, удосконаленням методичного забезпечення та сучасних підходів до оцінювання результатів навчання.

Зроблено висновок, що технології віртуальної реальності мають значний потенціал для розвитку просторового мислення та підвищення якості професійної підготовки здобувачів освіти. Перспективи подальших досліджень пов'язані з розробленням стандартизованих методик оцінювання просторового мислення, вивченням довготривалого впливу VR на результати навчання та дослідженням можливостей персоналізації освітнього процесу із застосуванням технологій ШІ.

Академічна доброчесність в умовах цифровізації освіти: нові виклики та механізми забезпечення

Ірина Сергіївна Крамаренко — 2026-08-01

У статті досліджено проблему забезпечення академічної доброчесності в умовах цифрової трансформації освіти, зумовлену стрімким поширенням генеративного штучного інтелекту та необхідністю переосмислення традиційних підходів до організації освітнього процесу й оцінювання результатів навчання. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування концептуального підходу до забезпечення академічної доброчесності в умовах цифрової трансформації освіти, систематизація сучасних викликів забезпечення академічної доброчесності та обґрунтування концептуального підходу до її забезпечення в умовах цифрової трансформації освіти. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи: аналіз, синтез, систематизація, узагальнення, порівняльний, системний, контент-аналіз і концептуальний аналіз наукових джерел, нормативно-правових актів та міжнародних рекомендацій. У результаті дослідження систематизовано основні виклики забезпечення академічної доброчесності в умовах цифрової трансформації освіти. Обґрунтовано концептуальний підхід до забезпечення академічної доброчесності, що інтегрує нормативно-правову, методично-дидактичну, технологічно-експертну та культурно-освітню складові. Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуального підходу до забезпечення академічної доброчесності в умовах цифрової трансформації освіти, який поєднує нормативно-правові, педагогічні, технологічні та культурно-освітні механізми в єдину систему підтримки академічної культури й відповідального використання генеративного штучного інтелекту. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використання для вдосконалення внутрішніх систем забезпечення якості освіти, локального нормативного регулювання застосування генеративного штучного інтелекту, оновлення методик оцінювання результатів навчання та підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників.

Феномен ШІ: методологічні орієнти для емпіричного дослідження

Юрій Стежко — 2026-08-01

Стрімке вторгнення ШІ в усі сфери соціальної діяльності знайшло відгук у суспільній свідомості як екзистенційна загроза. Глибоко вкорінені антропоморфні уявлення про штучний інтелект зумовили необхідність наукового дослідження його можливостей та загроз. Безпідставність антропоморфізму щодо ШІ пояснюється філософським положенням про нездоланність бар'єру між матеріальними утвореннями на різних рівнях організації. Формально-логічна модель інтелекту ніколи не досягне стадії свого людського прототипу. Мета цієї наукової роботи, визначеної нами, полягає в обґрунтуванні значення філософської методології в наукових дослідженнях впливу штучного інтелекту на суспільну свідомість. Наукова робота, заснована на філософській перспективі, розкриває суб'єктивність проблеми ШІ як фактора самознищення суспільства. Здоровий глузд, яким людство замінює філософське розуміння проблеми, стає одним із рушійних факторів руйнівних наслідків неконтрольованого використання штучного інтелекту. Автором проведено концептуалізацію результатів індуктивного аналізу застосувань ШІ та моделювання дедуктивних наслідків у відповідних сферах його застосування. Зазначається неможливість досягнення штучним інтелектом генеративних функцій людського рівня, які являють собою синергію раціонального та ірраціонального розуміння реальності. Природа алгоритму штучного інтелекту обмежена обмеженнями формальної логіки. Стверджується, що загрози, які створює штучний інтелект для людського існування, є неприйнятними за умови, що його роль у прийнятті життєво важливих рішень обмежується взаємодоповнюваністю з людським пізнанням, одночасно підвищуючи відповідальність справжнього інтелекту. Виконання цього завдання теоретично можливе шляхом інформатизації суспільства та популяризації філософського рівня мислення. Практичне значення цього дослідження полягає в методологічних підставах для вивчення взаємодоповнюваності штучного інтелекту до соціального генерування у процесі прийняття рішень. Наукова новизна полягає в розширенні концептуалізації штучного інтелекту в суспільній свідомості, що ґрунтується на філософсько-методологічному розумінні його природи.

Методичне забезпечення підготовки майбутнього вчителя до медіатворчості: програма спеціального курсу та практикум

Андрій Андрійович Дуцик — 2026-08-01

У статті представлено методичне забезпечення підготовки майбутнього вчителя до медіатворчості у професійній діяльності, розроблене як операційне продовження структурно-функціональної моделі такої підготовки. Актуальність проблеми зумовлена суперечністю між нормативно закріпленими вимогами до цифрової компетентності педагога та фактичним станом його готовності створювати власні освітні медіапродукти: емпіричні дослідження фіксують слабкість саме продуктивного складника цифрової компетентності вчителя, а за даними чеського дослідження більшість опитаних учителів і студентів педагогічних спеціальностей не вважає себе готовою до медіаосвітньої діяльності. Мета статті — розробити й обґрунтувати методичне забезпечення підготовки майбутнього вчителя до медіатворчості, що охоплює програму спеціального курсу, практикум і методичні рекомендації для викладачів. Дослідження виконано теоретичними методами: аналіз і синтез наукових джерел переважно 2023–2026 років із залученням класичних праць з медіаосвіти, вивчення нормативно-правової бази, педагогічне проєктування, порівняльний аналіз наявних програм медіаосвітньої підготовки. Джерельну базу склали двадцять три джерела, зокрема німецька серія досліджень за методологією design-based research та українські праці з медіадидактики. Результатом є трикомпонентне методичне забезпечення. Програма спеціального курсу «Медіатворчість у професійній діяльності вчителя» обсягом 3 кредити ЄКТС (90 годин) містить дев'ять тем, що охоплюють шлях від усвідомлення педагогічної суті медіатворчості до самостійного захисту медіапроєкту; продуктивне ядро курсу становлять п'ять тем, присвячених окремим форматам освітніх медіапродуктів. Практикум описано як спосіб організації практичних занять із трирівневою системою завдань — репродуктивного, продуктивного і творчого рівнів — та процедурою взаємооцінювання. Методичні рекомендації охоплюють методичні ризики викладання і ресурсне забезпечення курсу. Наведено таблиці відповідності складників готовності елементам забезпечення та порівняння розробки з наявними аналогами. Наукова новизна має проєктувальний характер: розроблено авторський варіант методичного забезпечення, у якому предметом формування є здатність студента створити освітній медіапродукт, тоді як проаналізовані програми формують медіаобізнаність фахівця або готовність навчати медіаграмотності інших. Запропоновано практикум із медіатворчості як форму, відмежовану від традиційного практичного заняття за характером завдання, результату та роллю викладача. Практичне значення роботи полягає в можливості апробації програми, практикуму та рекомендацій в освітньому процесі закладів вищої освіти під час підготовки здобувачів галузі A Освіта (за попереднім переліком — 01 Освіта/Педагогіка), а також у системі післядипломної педагогічної освіти.

Інтернаціоналізація вищої освіти України: стратегічні пріоритети інтеграції до Європейського простору вищої освіти

Наталія Петрівна Лазуріна — 2026-08-25

Актуальність дослідження зумовлена поглибленням інтеграції України до Європейського Союзу, розширенням участі закладів вищої освіти у міжнародному академічному співробітництві та необхідністю формування ефективних механізмів інтернаціоналізації відповідно до пріоритетів Європейського простору вищої освіти й Європейського дослідницького простору. За сучасних умов інтернаціоналізація розглядається не лише як інструмент розвитку академічної мобільності, а як комплексний напрям модернізації освітньої, наукової та управлінської діяльності університетів, що потребує системного стратегічного забезпечення.

Метою статті є обґрунтування стратегій розвитку інтернаціоналізації вищої освіти України, орієнтованих на поглиблення інтеграції закладів вищої освіти до європейського науково-освітнього простору.

У дослідженні використано методи теоретичного узагальнення, системного аналізу, порівняння, логічного узагальнення та систематизації наукових джерел. Інформаційну основу становили сучасні праці українських і зарубіжних дослідників, нормативно-правові документи та матеріали міжнародних освітніх програм і європейських університетських ініціатив.

Досліджено сучасні підходи до інтернаціоналізації вищої освіти та особливості інтеграції українських закладів вищої освіти до європейського академічного простору. Проаналізовано участь університетів у програмах Erasmus+, Horizon Europe, Jean Monnet, університетських альянсах та інших міжнародних ініціативах. Систематизовано основні напрями реалізації стратегій інтернаціоналізації на інституційному рівні. Виявлено, що подальшу інтеграцію стримують недостатня інституційна координація міжнародної діяльності, обмеженість фінансових і кадрових ресурсів, нерівномірний розвиток міжнародного співробітництва між університетами, складність окремих адміністративних процедур та вплив воєнних викликів. Доведено, що підвищення результативності інтернаціоналізації пов'язане з інтеграцією міжнародної діяльності до стратегічного управління університетами, розвитком грантової спроможності, розширенням участі у європейських альянсах і дослідницьких консорціумах, удосконаленням діяльності міжнародних офісів та розвитком цифрових форматів академічної взаємодії.

Встановлено, що ефективна інтернаціоналізація сприяє підвищенню якості освітнього процесу, розширенню міжнародної наукової співпраці, зміцненню інституційної спроможності університетів і посиленню конкурентоспроможності української вищої освіти в європейському академічному просторі. Перспективи подальших досліджень пов'язані з розробленням підходів до оцінювання результативності стратегій інтернаціоналізації, дослідженням моделей функціонування європейських університетських альянсів та аналізом впливу цифрової трансформації на розвиток міжнародної академічної співпраці.

Трансформація Східноєвропейського регіонального комплексу безпеки: роль України в умовах російської агресії

Олег Анатолійович Опанасенко — 2026-08-05

У статті розкрито закономірності трансформації Східноєвропейського регіонального комплексу безпеки під впливом повномасштабної російської агресії та обґрунтовано зміну ролі України від переважно об’єкта зовнішніх гарантій до системоутворювального суб’єкта регіонального стримування. Мета дослідження полягала в побудові інтегрованої моделі цієї трансформації з урахуванням теорії регіональних комплексів безпеки, сек’юритизаційного підходу, неореалізму та конструктивізму. Методологічну основу становили системний, структурно-функціональний, інституційний, порівняльний, геополітичний, контент-аналітичний і сценарний методи; емпіричну базу сформовано з офіційних документів НАТО, Європейського Союзу й України, статистики SIPRI та НАТО щодо оборонних видатків, матеріалів Ukraine Support Tracker і рецензованих публікацій 2016–2025 років. У результатах запропоновано чотирикомпонентну модель трансформації комплексу: загрозову конденсацію навколо російського ревізіонізму, інституційне ущільнення східного й північного флангів НАТО, функціональне посилення Чорноморського й Балтійського субрегіонів та перехід України до ролі вузлового актора, який акумулює та поширює бойовий досвід, утримує лінію стримування й формує порядок денний довгострокових гарантій. Кількісно-якісне кодування стратегічних документів засвідчило зростання інтенсивності конфронтаційної конфігурації з 1,3 до 2,8 бала за чотирирівневою шкалою (0–3), а середня оцінка суб’єктності України підвищилася з 1,2 до 2,9 бала. Наукова новизна полягає в уточненні класичної теорії регіональних комплексів безпеки для умов тривалої високоінтенсивної війни та запровадженні категорії «системоутворювальна оборонна суб’єктність України». Практичне значення результатів полягає в можливості їх застосування для стратегічного планування повоєнних гарантій безпеки, узгодження політики України з НАТО та ЄС, а також для аналітичного супроводу переговорних позицій щодо нової європейської безпекової архітектури.

Інноваційна освітня екосистема як простір професійного становлення майбутніх магістрів з інженерії програмного забезпечення

Оксана Петрівна Цюняк — 2026-08-01

Стрімка цифрова трансформація вищої освіти, активне впровадження технологій штучного інтелекту та посилення взаємодії закладів вищої освіти зі стейкхолдерами актуалізують необхідність пошуку нових моделей професійної підготовки майбутніх магістрів з інженерії програмного забезпечення. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні інноваційної освітньої екосистеми як цілісного простору професійного становлення майбутніх магістрів з інженерії програмного забезпечення, розкритті її концептуальних засад, визначенні структурних компонентів і принципів функціонування в умовах цифрової трансформації освіти. Для досягнення поставленої мети використано комплекс взаємопов'язаних методів дослідження: аналіз, синтез, узагальнення та систематизацію вітчизняних і зарубіжних наукових джерел; порівняльний аналіз сучасних підходів до цифрової трансформації освіти, розвитку освітніх екосистем і професійної підготовки майбутніх фахівців; структурно-функціональний аналіз для обґрунтування компонентного складу інноваційної освітньої екосистеми; метод теоретичного моделювання для визначення її концептуальних засад. Результати. Уточнено сутність поняття «професійне становлення майбутніх магістрів з інженерії програмного забезпечення» та обґрунтовано авторське трактування інноваційної освітньої екосистеми як відкритої, адаптивної та багаторівневої системи, що інтегрує освітню, науково-дослідну, цифрову, інноваційну й професійно-практичну діяльність. Визначено п'ять взаємопов'язаних структурних компонентів інноваційної освітньої екосистеми: суб'єктно-партнерський, освітньо-науковий, цифрово-технологічний, інноваційно-проєктний та організаційно-результативний. Охарактеризовано принципи її функціонування, зокрема, відкритості та партнерської взаємодії, цифрової інтегрованості, практико орієнтованості та інноваційності, адаптивності й безперервного розвитку, людиноцентризму. Доведено, що інтегрована взаємодія визначених компонентів створює умови для розвитку професійних, цифрових, дослідницьких та інноваційних компетентностей, готовності майбутніх магістрів до використання технологій штучного інтелекту, командної роботи, реалізації проєктної діяльності та професійної мобільності в умовах цифрової трансформації суспільства. Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні інноваційної освітньої екосистеми як цілісного простору професійного становлення майбутніх магістрів з інженерії програмного забезпечення, уточненні її сутнісних характеристик, визначенні структурних компонентів і принципів функціонування, а також у розкритті їх взаємозв'язку в умовах цифрової трансформації освіти. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання запропонованих теоретичних положень під час модернізації освітньо-професійних програм, розроблення цифрового освітнього середовища, удосконалення партнерської взаємодії закладів вищої освіти зі стейкхолдерами та проєктування інноваційних моделей професійної підготовки майбутніх магістрів з інженерії програмного забезпечення.

Взаємозв'язок рівня тривожності та схильності до девіантної поведінки у підлітків 8–9 класів

Вадим Михайлович Рибачук — 2026-08-01

Стаття присвячена вивченню взаємозв'язку між рівнем тривожності та схильністю до девіантної поведінки у підлітків 8–9 класів. Актуальність дослідження зумовлена зростанням проявів емоційного неблагополуччя та відхилень у поведінці сучасних школярів молодшого підліткового віку в умовах інтенсивних навчальних навантажень, соціальних змін та впливу цифрового середовища. Підвищена тривожність часто виступає внутрішнім чинником ризику, що сприяє формуванню дезадаптивних стратегій подолання стресу, зокрема адиктивної та девіантної поведінки. У теоретичній частині роботи проаналізовано психологічні особливості тривожності в підлітковому віці (Л. О. Матохнюк, О. М. Шпортун, Н. Ф. Шевченко, Є. М. Калюжна та ін.), а також сутність і форми девіантної поведінки, з особливим акцентом на адиктивні прояви (А. М. Самойлов, С. Д. Максименко, О. В. Крушельницька, Ю. В. Железнякова, Л. М. Вольнова та інші). Розглянуто когнітивно-поведінкові механізми взаємодії цих феноменів і роль сімейних, шкільних та соціокультурних чинників у їх формуванні. Емпіричне дослідження проведено на цілеспрямованій вибірці з 40 хлопців 8–9 класів Коростенського міського ліцею №2 імені В. Сингаївського Житомирської області (по 10 осіб із двох 8-х та двох 9-х класів, вік 13–15 років). Використано стандартизовані психодіагностичні методики: «Шкалу тривожності» Тейлора в адаптації М. М. Пейсахова та «Методику виявлення схильності до девіантної поведінки» А. Н. Орла (варіант для хлопців). Обробка даних здійснювалася методами дескриптивної статистики, кореляційного аналізу (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена) та порівняльного аналізу в середовищі Microsoft Excel та SPSS. Результати показали, що 35% підлітків мають високий рівень тривожності, а 22,5% – високий рівень схильності до девіантної поведінки. Виявлено статистично значущий сильний прямий зв'язок між рівнем тривожності та загальною схильністю до девіантної поведінки (r = 0,68 при p ≤ 0,01). Встановлено лінійну залежність: зі зростанням тривожності суттєво підвищуються показники схильності до девіацій (від 12,4 бали у групі з низькою тривожністю до 26,3 бали у групі з високою). Проаналізовано розподіл рівнів обох конструктів і їхній вплив на психологічну адаптацію підлітків. Обговорено практичні наслідки результатів для організації ранньої психопрофілактичної та корекційної роботи у загальноосвітніх закладах. Підкреслено необхідність своєчасного виявлення підвищеної тривожності та впровадження програм розвитку емоційної саморегуляції, конструктивних копінг-стратегій і психологічної підтримки підлітків групи ризику. Отримані дані можуть бути корисними для шкільних психологів, соціальних педагогів, класних керівників та батьків. Наукова новизна полягає в першому в українському контексті емпіричному дослідженні зазначеного взаємозв'язку саме на вибірці хлопців 8–9 класів з використанням кількісних методів і встановленням конкретних статистичних показників.

Соціопсихологічні деструкції кібербулінгу серед молоді в модерному інформаційному просторі України

Світлана Сильверстівна Доскач — 2026-08-01

Явище кібербулінгу набуває поширення одночасно з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, зростанням впливу соціальних мереж та суспільним поступом. Дослідження зосереджене на аналізі ключових соціальних та психологічних наслідків для молоді феномену кібербулінгу як сучасної комунікативної практики в сучасному інформаційному середовищі. У статті зауважено, що кібербулінг вбачається однією з форм боротьби за владу та право домінування в процесі соціальної взаємодії. Визначено основну мету кібербулінгу – спричинення психологічної шкоди. Виокремлено основні практичні шляхи його реалізації та найбільш поширені форми, такі як зведення наклепів, флеймінг, ошуканство, обмовлення, харасмент, остракізм, кіберпереслідування, самозванство, видурювання та розповсюдження конфіденційної інформації, хепіслепінг. Зауважено, що поширенню явища кібербулінгу сприяє надмірна залежність молоді від Мережі та інформаційного простору, що значно впливає на поведінкові патерни молодої людини та потенційно може стати причиною суттєвих деструкцій. У дослідженні виділено основні соціальні (деградація освітнього процесу, соціальна ізоляція, поведінкові зміни та інші) та психологічні (хронічний стрес, депресія та тривожність, емоційне виснаження, посттравматичний стресовий розлад тощо) наслідки кібербулінгу для сучасної молоді. Обґрунтовано особливу загрозу синергії аспектів фізичного, психологічного та кібернасильства. Доведено деструктивний характер впливу соціально-психологічних викликів в умовах тривалої повномасштабної війни, що сприяють підвищенню рівня агресії, знижують резильєнтність, стресостійкість та рівень соціальної адаптивності. Зауважено низьку ефективність традиційних підходів до запобігання булінгу в освітньому середовищі, недієвість існуючої системи соціально-психологічної підтримки молоді та інтервенції в умовах психологічного перевантаження та соціальної напруженості, що підсилює наслідки кібербулінгу. В дослідженні запропоновано основні напрямки ефективної протидії руйнівному впливу кібербулінгу на молоде покоління в сучасних умовах розвитку інформаційного середовища.

Стан розвитку європейської ідентичності в середовищі українського студентства

Олександр Борисович Татарченко — 2026-08-01

Метою дослідження статті є визначення психологічних особливостей розвитку європейської ідентичності українських студентів на основі емпіричного дослідження. Методи дослідження. Для проведення дослідження було розроблено авторську анкету «Стан розвитку європейської ідентичності українських студентів в умовах війни», для характеристики результатів анкетування та їх інтерпретації використовувався метод аналізу, для встановлення зав'язків між отриманими даними застосовувався діалектичний метод, для порівняння отриманих результатів використовувався метод узагальнення, для інтерпретації анкетних даних як цілісної системи, яка відображає європейський світогляд респондентів, застосовувався системно-структурний метод, формулювання висновків здійснювалося завдяки індуктивному методу. Основні результати. На основі емпіричного дослідження визначено стан розвитку європейської ідентичності в середовищі студентів Херсонського національного технічного університету. З'ясовано, що відчувають себе європейцями 62% опитаних здобувачів вищої освіти, вважають Україну приналежною до європейської цивілізації 87%, впевнені у тому, що Україна в сучасній російсько-українській війні захищає європейські цінності (82%) і майже всі думають, що українці цінують свободу більше ніж росіяни (98%). З'ясовано, що біля 90% студентів вважають, що більшість європейських країн підтримують Україну, проте недостатньо. Більшість респондентів вірять у вступ України в ЄС (70,90%) та вважають українську освітню галузь інтегрованою в освітній простір Європейського Союзу (60%). Більшість студентів поділяють такі європейські цінності, як: демократія, свобода, громадянське суспільство, вільне самовираження, толерантність, гендерна рівність, християнство, гуманізм, неприйняття корупції тощо. До того ж більшість студентів не тільки почуваються незламними (65%), але й займаються волонтерською діяльністю (60%). Наукова новизна. В науковий обіг уведено актуальні дані про вплив російсько-української війни на розвиток європейської ідентичності в середовищі українських студентів, визначено ставлення українських студентів до основних європейських цінностей, з'ясовано рівень їх участі у волонтерській діяльності та здатність триматися в умовах війни. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для проведення подальших емпіричних досліджень розвитку європейської ідентичності серед українських студентів, використані в роботі державних органів влади, освітніх установ, закладів культури, засобів масової інформації, роботі психологів тощо. На основі емпіричного дослідження зроблено висновок про те, що українські студенти мають розвинуту європейську ідентичність, рівень якої в умовах повномасштабної війни продовжує зростати.

Авторська модель інтелектуального виховання дітей старшого дошкільного віку з порушеннями спілкування на основі інтеграції TEACCH, ABA, PECS та AAC

Ольона Олександрівна Салогуб — 2026-08-05

У статті представлено авторську модель інтелектуального виховання дітей старшого дошкільного віку з порушеннями спілкування, розроблену на основі інтеграції сучасних доказових психолого-педагогічних підходів TEACCH, Applied Behavior Analysis (ABA), Picture Exchange Communication System (PECS) та Augmentative and Alternative Communication (AAC). Актуальність дослідження зумовлена збільшенням кількості дітей із порушеннями спілкування, необхідністю забезпечення їхньої якісної підготовки до навчання в умовах інклюзивної освіти та відсутністю комплексних педагогічних моделей, що інтегрують когнітивний, комунікативний, поведінковий і соціальний розвиток у єдину систему інтелектуального виховання. Метою дослідження є розроблення, теоретичне обґрунтування та апробація авторської моделі інтелектуального виховання дітей старшого дошкільного віку з порушеннями спілкування на основі інтеграції технологій TEACCH, ABA, PECS та AAC. Методологічну основу дослідження становлять системний, компетентнісний, діяльнісний, особистісно орієнтований та інклюзивний підходи. Використано методи аналізу й синтезу наукових джерел, структурно-функціонального моделювання, педагогічного проєктування, педагогічного спостереження, порівняльного аналізу, а також методи математичної статистики для оцінювання результатів педагогічного експерименту. Апробацію моделі здійснено під час педагогічного експерименту, який тривав дев'ять місяців та охоплював 108 інтегрованих корекційно-розвиткових занять із дітьми старшого дошкільного віку з порушеннями спілкування. У ході експериментальної роботи реалізовано комплекс структурованого навчання, поведінкових технологій, альтернативної та додаткової комунікації, спрямований на розвиток пізнавальної діяльності, мовлення, соціальної взаємодії та самостійності дітей. Результати апробації підтвердили доцільність комплексної інтеграції TEACCH, ABA, PECS та AAC у єдину педагогічну систему та засвідчили позитивну динаміку сформованості когнітивного, комунікативного, соціально-поведінкового й емоційно-вольового компонентів інтелектуального розвитку дітей експериментальної групи порівняно з контрольною. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше розроблено, теоретично обґрунтовано та апробовано цілісну авторську модель інтелектуального виховання дітей старшого дошкільного віку з порушеннями спілкування, яка інтегрує технології TEACCH, ABA, PECS та AAC у межах єдиної педагогічної системи. Удосконалено науково-методичні підходи до організації інтелектуального виховання дітей із порушеннями спілкування шляхом поєднання структурованого навчання, поведінкових стратегій і засобів альтернативної комунікації. Подальшого розвитку набули положення щодо комплексного формування когнітивної, комунікативної та соціальної компетентностей дітей дошкільного віку в умовах інклюзивної освіти. Практичне значення результатів полягає у можливості використання апробованої моделі в закладах дошкільної освіти, інклюзивно-ресурсних центрах, центрах раннього втручання, спеціальних та інклюзивних групах, а також у системі підготовки педагогів спеціальної освіти. Запропонована модель може бути основою для розроблення індивідуальних освітніх маршрутів, програм психолого-педагогічного супроводу та корекційно-розвиткової роботи з дітьми, які мають порушення спілкування.

Інтеграція міжнародного досвіду доказових технік відновлення голосової функції осіб різного віку в українську практику

Наталія Миколаївна Бабич — 2026-08-01

Порушення голосової функції впливають на якість життя особи будь-якого віку, адже зумовлюють виникнення комунікативних бар'єрів, які перешкоджають функціонуванню людини в соціумі. В статті наголошується на важливості врахування «компонентів здоров'я», а саме збереженість якісних характеристик голосу, які важливі для побудови логопедичної стратегії відновлення голосу, а не акцентується увага на «наслідках захворювання». Такий підхід ґрунтується на Міжнародній класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я (МКФ), яка дозволяє врахувати не лише проблему з голосом, але й те, як особа не може через повноцінно спілкуватися і жити повноцінним життям. Українська практика використовує узагальнений алгоритм роботи із голосовими порушеннями, який застосовується переважно однаково для всіх пацієнтів, незалежно від етіології порушення. Натомість міжнародна практика використовує техніки для дітей, дорослих, для людей із хворобою Паркінсона, ефективність яких переважно доведена наукою і практикою. Тому виникає потреба в інтеграції міжнародного досвіду в українську практику. Мета статті: здійснити аналіз українського і закордонного досвіду відновлення голосової функції у дітей, підлітків, дорослих та запропонувати кроки інтеграції доступних технік в українську логопедичну практику. Авторами статті проаналізовано підручники з голосової терапії, наукові статті щодо логопедичної роботи з особами із порушенням голосу, голосової терапії і голосової реабілітації. Констатовано, що українська логопедична практика передбачає спільну роботу фоніатра, логопеда, психотерапевта курсом у 2 -3 тижні і щоденні виконання вправ пацієнтом щодня. Міжнародна практика має в арсеналі достатньо велику систему голосових технік, окремі програми для різних вікових груп і механізмів порушення голосу. Українська практика має командний підхід і раннє втручання, що є позитивним і потребує підкріплення. Разом з тим їй бракує диференційованих технік із власними доказами ефективності, спеціальних програм для осіб різного віку і з різним дизонтогенезом. Важливо також врахувати міжнародний досвід соціальної адаптації особи із порушенням голосової функції після логопедичного втручання до звичного життя, що є ключовим аспектом МКФ. Запропоновано інтегрувати в українську практику окремі доказові техніки з міжнародного досвіду (VFE та SOVT-вправи), передбачити адаптацію спеціальних програм відновлення голосу при неврологічних порушеннях за прикладом LSVT, впровадити принцип діагностичної проби для добору техніки та здійснювати моніторинг ефективності не лише за станом голосу, але й включеності пацієнта в соціальну взаємодію в родині, закладі освіти, професійному середовищі тощо.